З досвіду роботи

Порфоліо вчителя

Теоретичні основи системи роботи вчителя фізики з активізації пізнавальної діяльності учнів

Будь-яка діяльність людини має певну мету. Головна мета роботи вчителя з активізації пізнавальної діяльності – розвиток творчих здібностей учнів. Досягнення цієї мети дозволяє розв’язати багато задач фізичної освіти:

1. Самостійне поповнення багажу знань, тобто вміння самостійного пошуку додаткової інформації, її аналіз та засвоєння.

2. Майбутнє професійне спрямування, тобто підготовка учнів до виробничої діяльності, творчий підхід до засвоєння нової професії.

3. Втілення в життя своїх науково-технічних рішень.

Головний шлях розвитку пізнавальних здібностей учнів – це діяльність. Отже, розвиток творчих пізнавальних здібностей школярів – мета роботи вчителя, а застосування різноманітних прийомів активізації є засобом досягнення цієї мети. Але при застосуванні цих прийомів та методів необхідно враховувати їх відповідність до наявного рівня розвитку пізнавальних здібностей учнів.

Розвиток пізнавальних здібностей учнів – це тривалий процес, який складається з окремих дій (розв’язування задачі, читання підручника, слухання пояснень вчителя), а самі ці дії можна розкласти на окремі операції, в якості яких діють головні психічні процеси (сприйняття, уява, мислення, пам’ять та інші).

Серед всіх пізнавальних психічних процесів найголовнішим є мислення. Воно є неодмінною частиною всіх інших пізнавальний процесів та часто визначає їх характер та якість. Таким чином, активізувати пізнавальну діяльність учнів в процесі навчання – це означає перш за все активізувати їх мислення. Крім того, розвивати пізнавальні здібності учнів – це означає сформувати в них мотиви навчання. Ця задача пов’язана із задачею розвитку мислення та є передумовою її розв’язання.

Отже, прийоми та методи активізації пізнавальної діяльності учнів в процесі навчання, які використовує вчитель, повинні передбачати поступовий та цілеспрямований розвиток мислення учнів та одночасне формування в них мотивів навчання.

Розвиток мислення учнів.

В мисленневій діяльності школярів виділяють три рівні:

І. Розуміння – аналітико-синтетична діяльність, спрямована на засвоєння готової інформації, яку повідомляє вчитель або книга.

Глибоке розуміння учнями нового матеріалу є умовою засвоєння ними знань та одночасно критерієм розвитку їх мислення, їх пізнавальних здібностей. Саме в процесі розуміння учень засвоює досвід проведення логічних суджень, аналізу, синтезу, абстракції та узагальнення, досвід виконання різних мисленнєвих операцій. Повторюючи судження наведені в підручнику, розповідь вчителя, учень засвоює прийоми мислиневої діяльності. Тому глибоке розуміння матеріалу школярами є передумовою самостійного розв’язку ними пізнавальних задач.

ІІ. Логічне мислення – процес самостійного розв’язування пізнавальних задач.

На цьому рівні пізнавальної діяльності учні повинні самостійно аналізувати об’єкти, що вивчаються, порівнювати їх властивості, будувати узагальнені висновки, їх доводити та обґрунтовувати, вміти класифікувати об’єкти за певною ознакою, виводити формули та ін. тому вчитель для організації мисленнєвої діяльності учнів повинен підбирати такі завдання, які б передбачали виконання хоча б одного з наведених вище дій.

Прийомами розвитку мислення учнів на уроках фізики є: евристична бесіда, евристичні лабораторні роботи, логіко-пошукові завдання, деякі прийоми роботи з підручником та ін. розвитку логічного мислення сприяють різного роду фізичні задачі, лабораторні роботи, роботи з дидактичним матеріалом.

ІІІ. Творче мислення (наукова творчість) школяра проходить в три етапи:

І етап – постановка чи виникнення проблемної ситуації, її первісний аналіз.

ІІ етап – пошук шляху вирішення проблеми (аналіз, проведення дослідів, спостережень тощо).

ІІІ етап – випробування знайденого шляху вирішення проблеми.

Характерні риси творчого мислення:

· критичність мислення;

· швидкість актуалізації необхідних знань;

· здібність до висловлення інтуїтивних суджень

· здібність до розв’язування задач в умовах неповної детермінованості.

В процесі навчання до творчих завдань доцільно віднести ті, принцип виконання яких учням явно не відомий і потребує від них самостійного формулювання.

Формування мотивів навчання

Серед всіх мотивів навчання найдійовішим є інтерес учня до предмету, яким учень керується в своїй діяльності, тобто інтерес має особистісну цінність. Інтерес – наймодніший збудник активності, під його впливом всі психічні процеси проходять особливо інтенсивно, а діяльність стає продуктивнішою.

Під пізнавальним інтересом до предмету розуміють вибіркову спрямованість психічних процесів людини на об’єкти та явища оточуючого світу, при якому спостерігається прагнення особистості займатися саме цією діяльністю.

В процесі формування в школярів пізнавального інтересу можна виділити декілька етапів:

І етап – цікавість – це не стійкий, ситуативний інтерес, який є природною реакцією людини на будь-який цікавий факт.

ІІ етап – допитливість – більш висока стадія інтересу, коли учень виявляє інтерес до певної теми або явища.

ІІІ етап – стійкий інтерес до предмета, при якому учень розуміє структуру, логіку курсу, методи пошуку та доведення, які використовують в даному курсі, самостійно розв’язує проблемні та нестандартні завдання. Одним із засобів збудження та підтримки пізнавального інтересу є створення в процесі навчання проблемних ситуацій та на їх основі пошукової діяльності.

Отже, формування інтересу школярів до предмету – складний процес, який передбачає використання різноманітних прийомів в системі засобів розвиваючого навчання, а також залежить від стилю відносин між вчителем та учнями.

Прийоми збудження в учнів пізнавального інтересу до фізики :

1. Положення науки проілюструвати подіями сучасності.

2. Використання художньої та історичної літератури – ознайомлення учнів з біографією видатних вчених.

3. Створення фантастичних ситуацій, наприклад, опис світу, в якому усунені сила тяжіння чи тертя, розгляд наслідків припинення обертання Землі або зміни нахилу її вісі.

4. Використання фізичних парадоксів.

5. Розгляд фізичних явищ, з якими учні стикаються у повсякденному житті.

6. Наведення прикладів фізичних явищ в кіно, на естраді.

7. Проведення цікавих демонстрації або досліди, в яких використовуються побутові предмети, наприклад, дитячі іграшки.

8. Розв’язування цікавих прикладних задач.

9. Використання на уроці інтерактивних технологій.